Іду на грозу. Учителька з Покровська опанувала методики з відновлення здоров’я та допомагає людям

Викладачка Покровського ліцею №1 Лілія Лихацька більшість свого життя присвятила  педагогіці. Разом з цим, через проблеми зі здоров’ям вона самотужки опанувала масаж, голкотерапію та кінезіотейпування. Це допомогло повністю відновитись після перенесеного інсульту. Під час загальної евакуації пані Лілія вирішила залишатись у Покровську, доки це буде можливо. Зараз вона продовжує викладати в ліцеї онлайн, орендувала масажний кабінет та допомагає місцевим розв'язувати питання зі здоров’ям. Як це відбувається у місті біля лінії фронту читайте в особистому монолозі.

Лілія Лихацька з ліцеїстами

Як я захопилась масажем

Кілька років тому я перенесла складне нейрозахворювання, що призвело до тимчасової непрацездатності. Постало питання щодо подальшої роботи в ліцеї. У період реабілітації я захопилася фейсфітнесом, адже мала паралізовані м'язи обличчя. Поступово ознайомилась з різними техніками масажу обличчя, так і відновила свої м'язи. З'явився інтерес, пройшла курси професійного масажу обличчя, далі вивчала різні методики. До речі, масаж обличчя треба починати зі ступнів чи ніг.

Лілія на курсах з масажу

Шукала можливості для відновлювання нейронних зав’язків та вирощування молодих нейронів. Так у моїй практиці з’явилася нейрографіка, а потім несподівано й тейпування. Цей метод потрібний був особисто мені, бо мала нестабільні м'язи руки. Вирішила зануритись у цю сферу та пройшла професійні курси. Через пів року після інсульту та операції на гіпофізу я повністю відновилась та стала до викладання. Колеги не знали моєї історії, я не афішувала. Вони думали, що я перебувала на відпочинку.

Свій перший кабінет з відновлення здоров’я обладнала в окремій квартирі. Перша відвідувачка (я не маю клієнтів та пацієнтів) була колишня моя колежанка. Під час процедури вона заснула, а потім, прощаючись, сказала, що думала, що це буде якась фігня. Знайомі зацікавились ідеєю кінезіотейпування, а саме лімфодренажу та ефекту схуднення, що дають тейпи. Далі я вже тейпувала їм животи, спини та попереки.

Пані Лілія з тейпами на шиї. Завдяки сучасним матеріалам їх можна підібрати під колір одягу.

Виявилося, що тейпування дуже корисне. Щоб досягти бажаного ефекту, необхідні були нові знання, прийшлося вчитися масажу. Мене зацікавила методика Чернівецької академії масажу. Я підхопила основний мотив викладачів закладу: у штаті немає масажистів, а є реабілітологи, що можуть діагностувати та надавати комплекси процедур. Я вивчила і комплекси, і первинну діагностику.

Через те, що я перенесла інсульт, то опанувала необхідне з акупунктури та міостимуляцію. І таким чином допомогла реабілітації кількох інсультних хворих. Ми разом мали результати, що поліпшили якість життя відвідувачів, позбавили наслідків захворювання. А ще лікували застарілий парез лицьового нерву. За три процедури відновили відчуття, але лікування не завершили, бо настала евакуація.

Педагогіка та допомога людям

Я продовжую працювати викладачкою Покровського ліцею №1. Поєдную педагогічну діяльність з наданням послуг з відновлення краси та здоров’я. Відкрила ФОП, сплачую податки. Нещодавно орендувала масажний кабінет в одному з медичних центрів міста, працюю там за попереднім записом зазвичай у вихідні дні. Бо комендантська година у нас довга, треба бути законослухняними громадянами.

Графік занять у ліцеї дозволяє поєднувати основну роботу з роботою з відновлення здоров’я. Я маю вісімнадцять педагогічних годин навантаження на тиждень. Це приблизно три години на день онлайн-уроків. В інший час перевіряю домашні завдання учнів, готую конспекти до наступних занять. На це йде до двох годин. Загалом кожного дня близько п’яти годин я приділяю педагогічній діяльності. Тому можу без шкоди для учнів займатись з відвідувачами, покращувати їх здоров’я.

Лілія у будівлі ліцею з учнями. Архівне фото

З початком великої війни контингент відвідувачів не змінився, але стало більше звернень щодо відновлення після травм. Шахтарі почали довіряти мені своє здоров'я, підтяглася чоловіча аудиторія. Більше запитів на процедури голкорефлексотерапії. А міостимуляцію замовляє кожен відвідувач, особливо корисним і приємним для них є масаж шубоші. Взагалі, китайська медицина зараз в тренді.

Я рада, що можу надати допомогу людям після травм та неврологічним хворим. Повністю відновити їх до стопроцентного стану іноді не вдається, але значно покращується якість життя. Зараз у Покровську залишилось дуже мало людей, але вони є та потребують різних послуг. Місто вийшло зі ступору, у якому перебувало на піці евакуації, та пристосувалось до буденного життя.

Чому я залишаюсь у Покровську

У мене достатньо життєвих ресурсів, можу виїхати хоч сьогодні. Про всякий випадок ми заздалегідь вивезли необхідні речі, але я сподіваюсь, що цей випадок не настане. Хоча «тривожні» сумки стоять біля порогу з 2022 року. Якщо буде загроза життю, треба приймати рішення про евакуацію. Мені дуже боляче від цих обставин. Але відчуття того, що зараз треба бігти з Покровська, я не маю.

Я бачила у дворі безліч вантажівок, які вивозили людське майно, і в душі з’явилась якась порожнеча. Але мені не було страшно, я не знаю, як це пояснити. Поки люди виїжджали, я виконувала хатні справи: прала штори, пилотяжила, писала плани на наступний день, готувалась до уроків. Я не єдина вчителька, яка залишилась у місті. Інколи бачу своїх колежанок на вулиці, ми спілкуємось, ведемо оптимістичні бесіди та не дозволяємо собі розкисати.

Як педагог я добре знаю про голокост та депортацію кримських татар, маю уявлення про мапу України 1900 року, цікавилась життям багатьох відомих дисидентів – усі ці люди йшли назустріч небезпеці. Якщо міркувати з філософського погляду, то я гадаю що не можна втекти від бурі. Я для себе визначила, що хочу жити в історичному моменті. У певний час розклала все по полицях і вирішила прийняти та зрозуміти, що відбувається при життєвих апокаліпсисах. Люди пережили революції, війни, інші катаклізми та виживали.

Моє особисте життя у прифронтовому Покровську наповнене різними інтересами та справами. Кожного дня, як і раніше це робила, щось планую, організовую, не втрачаю фокус. Два рази на день займаюсь розтяжкою, триває улюблена робота та нескінченна самоосвіта. Ще хочу перечитати нобелівських лауреатів, прослухати всі молитви Мерфі та обов'язково гуляю на вулиці. Інколи хтось каже: «На вулиці дощ!» А такий день мій улюблений.

P.S

За останній час Лілія Лихацька отримала близько десяти пропозицій із запрошенням на роботу від різних медичних центрів з обласних міст України, але вона продовжує жити та працювати в Покровську.

Олена Єрмоленко для ОстроВа

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.